В процесі надання послуг зі стягнення сум боргу з  іноземного партнера (підприємства, приватного підприємця) ми зіткнулися з тим фактом, що більшість наших українських клієнтів не мали ніяких документів, що містять відомості про іноземного боржника.

Як правило, інформація про статус юридичної особи або фізичної особи-підприємця (чи зареєстрована вона в державному реєстрі; діє чи ні; чи знаходиться в процесі банкрутства, ліквідації; форма її власності; відомості про її засновників, посадових осіб,  юридичну адресу та ін.) міститься у виписці з відповідного (різного для кожної країни) реєстру. В деяких країнах доступ до реєстру компаній можна отримати навіть за допомогою інтернету (Словаччина, США). В більшості країн для отримання інформації з реєстру необхідно подати запит, що в короткі строки здійснюють місцеві адвокати.

Не варто навіть казати про  необхідність отримання відповідної інформації про потенційного іноземного партнера перед укладанням договорів, бо оформлення зовнішньоекономічного договору неможливе без правильного зазначення  найменування партнера, його представника, реквізитів та ін.

У випадку звернення до суду за стягненням суми боргу з іноземного партнера необхідно впевнитися в тому, що боржник ще існує, не знаходиться в процесі банкрутства (в цьому випадку необхідно у певний термін заявити компетентному органу чи особі свої вимоги в процедурі банкрутства боржника), перевірити адресу, найменування, організаційну форму боржника для правильного оформлення позовної заяви до суду та для уникнення зайвих витрат при зверненні до суду.

При необхідності виконати рішення суду про стягнення суми боргу з іноземного партнера, перед тим як визнавати в місцевому компетентному суді іноземне арбітражне рішення або виконувати рішення суду за місцем знаходження боржника, а також з метою уникнення зайвих витрат бажано перевірити, чи існує на цей час боржник, чи не знаходиться в процесі банкрутства (необхідно у певний термін заявити про вимоги в процедурі банкрутства боржника компетентному органу чи особі), перевірити адресу й т.і.

Наведемо цікаві приклади з нашої практики.

Польща. Українське підприємство уклало договір з польською фірмою, зазначивши в преамбулі зовнішньоекономічного договору наступні дані про іноземного партнера:

фірма « …s.c.», Польща, в особі директора …, що діє на підставі Статуту…

При зверненні в подальшому до суду, в позовній заяві українське підприємство зазначило в якості відповідача фірму « …s.c.», Польща. Арбітражний суд (МКАС при ТПП України) своїм рішенням зобов’язав відповідача — фірму « …s.c.», Польща — сплатити українському підприємству суму боргу.

Таке рішення арбітражного суду про стягнення з польської фірми-боржника необхідно визнати компетентним судом Польщі та виконати в Польщі.

Але!

Згідно інформації від статистичного Office Voivodship реальна назва товариства цивільного права, з яким клієнт уклав угоду, — інша. На жаль, це означає, що рішення було винесене арбітражним судом проти неіснуючого суб’єкта. Це також означає, що немає майже жодного шанса отримати в польському загальному суді позитивне рішення у справі про визнання арбітражного рішення, винесеного проти фірми з назвою « …s.c.».

Крім того, скорочення «s.c». в кінці назви фірми означає, що це — товариство цивільного права. Згідно польському законодавству, товариство цивільного права не є підприємцем —  підприємцями можуть бути тільки партнери такого товариства — і не є юридичною особою. Не дивлячись на той факт, що, згідно польскому цивільному кодексу, кожний партнер такого товариства уповноважений представляти його, якщо хтось хоче ініціювати позов до суду, позов необхідно подавати проти всіх партнерів товариства, а не проти самого товариства. Інакше неможливо отримати наказ суду про виконання, який необхідний для здійснення ефективного виконавчого процесу.

Таким чином, враховуючи, що рішення було винесене проти суб’єкта, що не є юридичною особою, крім того, проти неправильного суб’єкта, який ніколи не існував, адвокат не може підписати клопотання про визнання такого рішення. В Польщі, підписуючи таке клопотання, адвокат грубо порушить професійні принципи.

Подання позовної заяви до польського загального суду проти партнерів товариства цивільного права (з правильною назвою) можливе, але, дуже вірогідно, що відповідачі нададуть заперечення в зв’язку з арбітражною угодою. Тоді позовна заява до загального суду буде неефективною.

Оскільки в цій справі немає майже ніяких шансів отримати дебіторську заборгованість клієнта в цивільних процесах, варто замислитися про кримінальну відповідальність та сформулювати певні кримінальні звинувачення проти громадянина Польщі, що підписав договір. Перед тим як сформулювати будь-яке повідомлення про злочин, необхідно надіслати громадянину Польщі вимогу про оплату його боргів перед клієнтом.

В цьому випадку можна спробувати сформулювати кримінальні звинувачення проти громадянина Польщі за нормами ст. 286 Кримінального кодексу Польщі. Ця стаття проголошує: будь-яка особа, що з наміром набути матеріальну вигоду примушує іншу особу до несприятливого позбавлення її від своєї або будь-чиєї власності з використанням:

a) введення в оману

або

b) використання у власних інтересах помилки або неспроможності до належного розуміння вжитої дії, подлягає покаранню у вигляді позбавлення волі від 6 місяців до 8 років.

Заключна класифікація дій громадянина  Польщі, що підписав договір, знаходиться в компетенції офісу прокурора.

Таким чином, якби українське підприємство здійснило запит до реєстру компаній Польщі про існування свого іноземного партнера, то:

• стороною договору були б вказані партнери товариства цивільного права, а не фірма (яка не існує) в особі директора (який не існує) і правильна назва такого товариства;
• відповідачем у позові до арбітражного суду були б вказані партнери товариства цивільного  права, і рішення арбітражного суду було б винесене проти всіх цих партнерів;
• рішення арбітражного суду можна було б визнати в місцевому  компетентному суді Польщі та виконати за місцем знаходження боржників.

Німеччина. Українське підприємство уклало  договір  з німецькою фірмою “… GmbH”, скріплений відповідною печаткою цієї фірми.

Арбітражний суд (МКАС при ТПП України) виніс рішення про стягнення суми боргу на користь українського підприємства з німецької фірми “… GmbH”.

Українське підприємство звернулося до нас для визнання та виконання арбітражного рішення в Німеччині.

В процесі визнання арбітражного рішення в Німеччині бул зроблений запит до судового реєстру за місцем знаходження фірми. У відповіді на запит зазначалось: «Щодо запиту повідомляється, що товариство під назвою “…GmbH” у нашому реєстрі не зареєстровано  та не було зареєстровано».

Був зроблений запит до відповідного реєстру приватних підприємців Німеччини та отримані відомості про підприємця, що підписав договір .

З’ясувалося, що фірми “…GmbH” не існує, а під цією назвою діяв приватний  підприємець Німеччині, який назвав свою сторону в договорі фірмою та себе особисто зазначив як директора цієї фірми.

Арбітражне рішення було визнане компетентним судом Німеччини. В ході виконання рішення боржник переховувався, до того ж з’ясувалося, що ніяких  коштів в нього немає. Була подана заява про розпочаток  процесу банкрутства, а прокуратура Німеччини в той же час порушила кримінальну справу щодо цього підприємця.

Таким чином, якби українське підприємство зробило запит до  німецького реєстру про існування свого іноземного партнера перед укладанням договору, то:

- стороною договору був би приватний  підприємець Німеччини;

- українське підприємство, можливо, уникнуло б укладання цього договору та перерахування значної суми грошей іноземному підприємцю-фізичній особі, а також подальших витрат на ведення справи в суді, визнання рішення в іноземному компетентному суді, виконання рішення і банкрутства підприємця.

У шлюбному договорі, який може бути укладений як до реєстрації шлюбу, так і після реєстрації шлюбу згідно ст. 92 Сімейного кодексу України, сторони можуть вказати, якою саме власністю (спільною частковою чи особистою приватною) визнаватиметься придбане за час шлюбу нерухоме майно. Відповідно до частини другої ст. 97 Сімейного кодексу України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до частини другої статті 717 Цивільного кодексу України договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування. Водночас у договорі дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (наприклад, надання в користування частини квартири, виплачувати грошову ренту). Тобто у данному випадку не можна покласти на сина (обдаровуваного) обов’язок надати довічне проживання матері чи батьку, які виступають дарувальниками, та користування зазначеною частиною квартири. Можна укласти або договір дарування без зазначеної умови або договір довічного утримання.

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки згідно з частиною другою цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Щодо документів, іноземний громадянин повинен надати паспорт з перекладом на українську мову, міграційну картку (якщо візовий режим – перевіряється наявність візи), згоду другого з подружжя на купівлю та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, видану Державною податковою адміністрацією України.